Тут при дорозї стояла досить велика хата, тільки страшенно занедбана і обдерта. На стїнї висїла таблиця з величезним написом: “Чительня Товаржиства Школи Людовей,” але таблиця та була така помазана вуглем, що напис лише з трудом можна було перечитати. Якийсь доморослий артист змалював на нїй вуглем в суміш і конї і безроги і жовнїрів.
Панки заждали хвильку чи хто не вийде на зустріч, вкінци розлючені позсїдали з візка і увійшли в хату. Була то досить простора сьвітлиця з мальованим сволоком. По лївій руцї стояла постїль, проти дверей скриня, туй при дверях лїворуч гарно полїтерована шафа, а праворуч широка піч. В хатї не було на перший вид нїкого.
— Похвальони Єзус Христус! — сказали панки і розглянули ся по хатї.
— На вєкі вєкуф! — відповів якийсь слабий, хриплий голос на печи.
Опісля щось там заворушило ся і на хату виглянула якась голова з сивою бородою і волосєм.
— Тут читальня? — спитав старший панок.
— А тут, прошу панів.
— То ви голова?
— Нї.
— А хтож?
— Мій синок.