га здоровим розумом і бистрим поглядом.
Та вернїм до нашого героя. Заглянувши в його голову увидимо в нїй на першім плянї цїлі ряди цифр, над котрими він власне мозолить ся. Із за тих рядів мов із за густого лїса виринає раз-у-раз прекрасна стрійна стать чорноокої панни Надї. Она часом показуєсь цїла сияюча мов сонце, но єї сейчас покривають нові ряди цифр і тїнь якоїсь великої, темної фіґури. Що се за тїнь? Не потребуєте довго глядїти. Онтам під вікном сидить властитель тої тїни. Він вигідно розпер ся на мягкім фотели і занятий тепер крученєм перстеня на своїм вказуючім пальци. То шеф бюра, то всемогучий Бог цїлого лєґіона відданих йому тїлом і душею низших урядників. Лїниво зганяє він мухи із свого гордого чола і від часу до часу споглядає в сторону свого адютанта — нашого героя. А кождий такий погляд, може в річи невинний, кидає бідного Романа то в жар, то в холод. Він прецїнь доперва починає тяжку і стрімку дорогу кариєри, де кождий двозначний погляд шефа, то гостра небезпечна скала, а кожде слово невдоволеня, то пропасть, то погибель. Він се добре розуміє і старає ся, щоби тих слів і тих поглядів було як найменше. Але що в души його дїє ся, то вже для шефа тайною.
Та вертаємо до самої ситуациї.
Сонце жарить безмилосердно. Жаркі його лучі дістають ся аж через занавісу до бюра і розпалюють
