ходять ся ріжно, там на нашу думку занадто богато сили, надмірне богацтво. Євреї, думали ті теоретики, найчастїйше вдоволяли ся сполучуванєм до купи давних народних переказів, часом позичених у сусїдних народів, потім записуванєм історичнїх спогадів прикрашених із упливом часу. Так мали повстати Пятикнижє й історичні книги, компілятивні твори, що збільшувались мов кулї зі снїгу через постійні додатки та перерібки підчас семи чи восьми столїть. Творчість жидівського духа показувалась нїби тілько в Пророках, Псальмах та кн. Йова. Ми гадаємо, що такі погляди мусять зникнути, коли розібрати краще біблїйні книги, і ми уважаємо, що творча сила дійшла до найвищого розвитку в творах жидівської лїтератури, що доховались до наших часів.
Так, по нашому, жидівська лїтература, така, як її знаємо з Біблії, єсть лїтературою пізнїщою від часів полону. Традиція уважала, що Біблїя приняла остатню викінчену форму за часу Ездри, і ми-ж покладаємо збір її в тих віках, що йшли зараз після сього реформатора, себ-то в IV, III, II і I до Хр. Ми гадаємо, що ранїще полону мусїли бути лїтературні твори, окрім епіґрафічиих памятників, exvoto напр., що мусїли знаходитись
