Цю сторінку схвалено
На скелі безмовній я
внизу маневрує потяг.
Між гір зміїться колія.
Нагнулась з неба високостість.
Затока спить, зморщивши брови.
Край молу смикає шаланди.
Сонце заходить без умови
в червонім краваті, галантне.
Блиснуло світло. Згасло враз.
Шоколадиться дим з майстерень.
В мені — безмежність синіх фраз
про ту, в якої очі — терен.
2/15 — VIII. 917. Владівосток.
С. Гуляєву
ТЕРЕН