Сторінка:Михайль Семенко. Повна збірка творів. Том 1. Арії трьох П'єро, кн. 1-4. 1929.pdf/141

Вона робила великі очі вчора.
Дві сльози зобачив на світанку.
Може, може я справді бачив початок горя,
та не бачив останку.
Фон такий непевний — у пів на 4 над яром.
Передранішні півні нерви пестили.
Бухта посивіла, взялась легенькою па́рою
душі, наші душі привиди накрили.
Ґрунт відсунув мене. Подумайте, я в

просторі ніби привид!

Невже, невже земля — не моя мати?

Але не можу ж я в небо! Де самотність і

звиви!

Посадіть мене за ґрати!..

28 — II. 917. Владівосток.

НА ТЛІ БУХТИ