Цю сторінку схвалено
В моїй душі — Уітмен і Стріндберґ.
Русокосою оточила.
Я знав, що вона любить буйність і вітер —
жить мені, взнав, далі не сила, не сила.
Очі мої
знов опромінює сутінь фоном безбарвним.
Завтра. Не буду я завтра бачить її.
Може так хочу. Може так треба. Бо в
грудні я бавлюся травнем.
На душу свою я насунув фіранки.
Тиху лямпадку свічу у кутку.
Вечора хочу! А в серці все ранки —
ранки, і ранки в моїм затишку.
Куди я подінусь від улиці звуків?
Куди заховаюсь од сурм і сірен?
В кімнаті — ґазели, романси, мазурки, —
і я, і вона — не оден, не оден!
В душі моїй холод. Зневага. Стріндберґ.
Усе найсвятіше злилось у канкан.
І зорі, і люди — весь світ в мені вимер
і я погасаю від танучих ран.
8 — XI. 916. Владівосток.
РУСОКОСОЮ ОТОЧИЛА