— Алеж бо ви, нанашку, як би угріли своєю мозолистою рукою, аби здорова, то як квасницевою палицею з ґудзьом — було би що слухати!
А старий стидав ся як жінка.
— Дай Боже й тобі здоровля — каже. Та щó, рука така як у каждого, але я ще на своїм віку нїкого не вдарив тай усе кажу: борони Боже від такого чоловіка, що його аж ударити треба. Який уже хосен із него? Христянин не звір, аби його словом не можна на вести на розум.
— Але міркуйте собі, що такий моцак своєї сили на нїкого не оберне, хиба лиш на працю.
— Та як оберне? Таже він знає, що як би утесав якого, тай той би лиш зажмурив ся і забув дихати!
— Ха-ха, бодай вас, куме!
— То вже, видите, сильний христянин має так до себе, що у него серце благе як у дитини, а міць у него лиш на пострах. Хиба як трафить ся иньший, не дай Боже, що любить напивати ся; о, з таким уже біда.
