Зложившися в часи пересичення шляхетними і простими формами класичного стилю, відродженого в часн Браманте, Брунелєскі і Мікельанджельо, відповідаючи смакові збалованої аристократії капіталу, сей стиль відразу було охрещено йменням „упадочного“, „чудного“. І, безумовно, в порівнянні до утворів Renaissance'у в себе на батьківщині, в Італії, будівлі сього стилю бідніщі мислею за своїх попередників, як і вся італійська культура кінця XVI і XVII сторіччя бідніща за епоху quatrocento.
Одже се маємо віднести лише до Італії та італійських майстрів. Свіжі творчі сили инших західно-европейських країв понесли бароканські форми, як певне досягнення, до дальших шукань форми і ритмики архитектурного цілого.
Прилучення королівської Франції до джерел італійського мистецтва відограло в сьому рішаючу ролю, і слідуючі сторіччя, сторіччя капрізу витончених precieux і precieuses, сторіччя Людовиків, на довгий час утворили з Парижу новий центр мистецтва і його нових шляхів.
Одночасно з Францією життя італійської штуки причастились й инші краї. Чисто середнєвічне зведення рахунків між близькими сусідами в так званих війнах, замінилося роз'язанням загально-европейских питань, як от 30-літня війна, або ж боротьба імперії з турками. Розвинення міжнародньої політики, зростання городів, розвинення торгівлі, куди притягується Україна з її хлібом — сприяє розвиткові взаємовідносин і впливів. Доминуючий на заході бароканський стиль приходить до нас в найбільш щасливу для нас годину — в часи Сагайдачного—Могили—Хмеля, зростання брацтв і вже пустившої коріння західно-европейскої освіти.
Бароканський стиль, як і ренесансовий, на заході зустрів давно вже встановлені форми церковного будівництва, так званого, романського стилю й ожівалю. Виходячи в своєму розвиткові з базіліки (витягнутого чотирьохкутника) вищеназвані стилі міцно встановили плян католицького храму в формі латинського хреста (переріз головного нефа — базіліки — в прогін, так званим, трансептом). Базіліка, як і трансептовий корабель, вкривалися двосхиловим дахом, на перехресті котрих було єдине місце для купола. Але ж купола латинські церкви не потребували. Для надання більшої імпозантности головний неф витягувався в довжину, а стіни тяглися в височінь, завершуючись славно-
