Сторінка:Михайло Рудинський. Архитектурне обличчя Полтави. Полтава. 1919.pdf/16

Цю сторінку схвалено

Незвичайна простота і читкість рисунка, повна відсутність часто цілком непотрібних архитектурних окрас (як от, наприклад, на вівтарній абсіді соборної Лаврської церкви) загальна імпозантість архитектурного цілого і, що найбільш дорого, цілковита додержаність вироблених нашим будівництвом форм детайлів — робить Хрестоздвиженський храм особливо цінною пам'яткою українського мистецтва.

В сей час мені трудно говорити про майстра сієі будови, так само як і провести порівняння храму з иншими церквами тії доби, але ж мушу сказати, що виходячи, принаймні духовно, від Мгарського манастиря Полтавський храм Хрестоздвиження не відступає йому в смислі викінченности цілого і простої краси розроблення стін.

Коли ж взяти на увагу незвичайно вигідне в смислі ляндшафта положення манастиря на високій горі, храм Хрестоздвиження, одтінений високою і легкою дзвінницею, безумовно, треба визнати одною з кращих архитектурних будівель краю.

Дзвінниця, поставлена в 20 сажнях від церкви, чотирьох поверхова, з типовим для часів її будування (1786 рік) проходом, побудована після якихсь добрих взірців, можливо, чернигівських, дуже нагадуючи собою дзвінницю Лубенського Афанасієвського манастиря.

Не порушуючи цільного з храмом вражіння, вона вже одходить од основного прінціпу архитекта соборної церкви. Захоплення окрасами зовнішніх стін ліпленими орнаментами часів пізнього бароко (рококо) одбилося на дзвінниці в ряді детайлів, які остільки ж не зміцняють загальної о вражіння, як і не притягують уваги глядача.

З инших манастирських будівель заслуговує на увагу вівтарна абсіда церкви св. Троіцї, колишньої трапезної, попсованої пізнішою перебудовою (1864). Нинішня церква (базіліка) завершується однією старою банею (над вівтарем). Баня прекрасної форми українського бароко. Побудована була в половині XVIII сторіччя (1750 р.).

V.

Бароканські прінціпи збереглися в Полтаві в усіх церквах, збудованих у XVIII віці.

Стиль „бароко“, утворений впливовим смаком збагатівшої буржуазії кінця XVI і XVII віку в Італії — уявляє з себе дальше розвинення форм Renaissance'а.