Ні, добре, що пройшло. Не надто втішно
не знать поваги до батьків ні в чім,
їх смерть вважать визволенням своїм,
а не утратою.
А вітер ніжно
хитає за вікном сплетіння віт
і злегка стукає в зелений ставень.
У шумах, у піснях проходить травень,
і за вікном шумить великий світ.
Віссаріон зітхнув. Яка журба!
Яка печаль тісниться в серці в нього!
Як жаль, що не скінчилась боротьба,
а вже його перемага знемога!
Як він би скинув цю тяжку утому
і рушив знов проти неправди й зла
з мечем в руках, що доля подала
ще на порозі батькового дому!
Ще в нім не згас священний трепет мрії
і запал гладіатора-бійця,
готовий він боротись до кінця
проти дикунства, рабства й тиранії,
супроти ладу, де в огидний бруд
душа дитини топчеться зарані,
де всюди рабство, де невільний труд,
а владарі — тупі, бездушні, п'яні.
