Так, буває, день погожий
вкриють хмари та тумани,
з безбережної блакиті
сонце променем не бризне,
й ніби ждуть дерева в цвіті,
покіль там воно заблисне.
Ясь побачив ту ораву
і вхопився був за глека,
та помітив панну браву —
де й поділась небезпека.
Задивився без тривоги: —
„Що за гарна до стобіса!“
Гей, хлопчино, швидше в ноги,
утікай мерщій із лісу!
Жалкуватимеш!.. Та пізно:
вже угледіли хлопчину.
І гукнув вельможний грізно:
„А вполюйте ту звірину!“
Гайдукам то люба мова,
раді й шляхтичі нагоді:
тож бо забавка чудова —
вполювати хлопа в шкоді.