діти спали на ряднині…
урядовець лаяв бидлом…
Уночі матуся люба
надривала кашлем груди…
І здавалося, ця згуба
аж довіку, завжди буде.
Стогін чувся понад краєм,
а за вільне слово — грати.
І здавалась вілла раєм,
і були мов пекло хати.
Раз — було то в дні розкішні,
як цвіла краса весняна,
як ронили цвіт свій вишні, —
Ясь пішов у ліс до пана.
В лісі сосни гомоніли,
на гіллі співали птиці,
і сердито буркотіли
десь вивірки на ялиці.
„Худо тут!“ — жалівся одуд,
спів зозуля повторяла
той, що завжди, звіку-зроду
на один мотив співала.
