питав він марно ніч глуху осінню,
чи скоро буде випита до дна
велика чаша горя і терпіння
народного? Він чув призивний голос
замучених, нужденних кріпаків,
і зріла мисль його, як зріє колос,
і клались на папір слова палкі:
„Хто дав вам, владарі, те згубне право
своєю волею неволить люд,
пити кров, і пожинати труд?
Закон? Не говоріть брехні лукаво!
Противний ваш закон святим правам
природи, й людства, й розуму самого,
боротись, повставати проти нього
людина може й мусить“.
Та словам —
словам правдивим, щирим і простим —
немає волі там, де над усім
тяжіє дух казарми й каземату,
де люди злі, а добрі лиш за плату,
де куриться брехні і лесті дим.
Віссаріон пригадує, як мусив
покинути товаришів своїх,
тепло аудиторій гомінких
і бесіди палкі у колі друзів.
