Від часів гуманістів рішучо починають виробляти ся і думки про поступ, то є про те, що житє людське чим далі стає не гірше, а ліпше.
Зерна подібних думок були ще в декого з грецьких та римських писателів, котрі, не вважаючи на оповіданя про старі золоті віки, рівнали спомини про дійсне старе житє з сучасним, житє диких народів зі своім, і бачили, що колись то і діди йіх були дикі. Особливо ті грецькі та римські писателі, що зводили в своі книги те, що знали в йіх часи про природу, завважали, що люде пізнають чим далі тим більше, і сподівали ся, що колись вони знати муть іще більше. Такий був напр. Грек Арістотель, що писав коло 300 років перед Христом, і звів у своі книги майже всю тодішню науку, так що єго книги вважали за жерело науки навіть і в середні віки, і магометанці-Араби, і християне. Такий був далі Римлянин Пліній, котрий жив трохи пізніще від Христа, і звів усе, що знали в єго часи про природу, у своі книги, названі Природна Історія, то є розвідки про природу.
І в середні віки ті вчені, що за Арістотелем та Плінієм досліджували природу, наближали ся до думки про поступ. Такий був напр.
