вди межи людьми, що виходять зовсім не від злоі волі поодиноких осіб, а від цілих громадських порядків, або від настрою цілих народів. І таких кривд мабуть чи не більше як тих, що виходять із волі поодиноких осіб. Така напр. війна, або в загалі служба вояка, що мусить іти і проти батька й матери, коли єму наказано. Або напр. за податки з бідних людей часто беруть одежу урядники, котрим часто самим до сліз жаль те робити, і котрі раді були би самі заплатити за бідного, та не мають чим. Що́-ж буде, коли всі люде будуть не противитися злу, не будуть старати ся перемінити такі порядки, при котрих у бідного здирають остатну одежу? — А вже-ж, що зло буде панувати до віку.
Подібних примірів можна навести тисячі.
Очевидно, що тут не поможе особиста милость, а надто непротивенство злу, а треба перемінити громадські порядки. Але-ж про сі порядки євангельська наука навіть і не згадує. А в инчих християнських книгах проповідує ся навіть повна зневага до всякоі людськоі громади, бо християнин, мовляв, живе на землі лише короткий час і мусить думати лише про житє в божій громаді, в царстві небеснім, де він буде жити вічно, то нехай собі буде в людській громаді всяка немилость та неправда: християнинови до того байдуже, або ще навіть більша єму буде надгорода на небі, як він більше намучить ся на землі.
