лиці єго (міста), тай по сім і по тім боці ріки є по дереву житя, що родить овочі дванадцять (-раз у рік) і що місяця дає свій плід, а листє з дерева на лік народам. І вже більше не буде ніякого проклону, а престол Бога й Ягняти буде в нім (тім місті) і слуги єго (бога) служити муть єму. І побачать лице єго і імя єго буде на чолах йіх. І царювати муть на віки вічні. (Об'ява св. Івана Богослова, голова 20, ст. 10–15; гол. 21; гол. 22, ст. 1–15).
Не ма чого богато говорити про те, в чім отсе оповіданє, небесний Єрусалим, подібне до персидських оповідань про Вар і до жидівських про будущий Єрусалим на землі, а в чім відміняє ся від них. Се видно від разу, коли хто пильно прочитає всі ті оповіданя. Ми завважаємо тілько, що й оповіданє християнськоі книги ще не дуже відійшло від грубих (матеріяльних) старожидівських думок: небесний Єрусалим збудований з дорогих каменів та металів, праведні в нім усе таки будуть йісти і навіть лічити ся листєм із дерева житя, так мов би то бог інакше не може піддержати йіх вічне житє.
Аби добре порозуміти такі християнські думки про кінець сего світа, треба завважати, що християне поділяли думки греко-римські, подібні до індійських, про те, що світ у певні доби мусить бути зруйнований, аби обновити ся. Так у християнськім письмі, що зве ся Со-
