милости та правди. В першій голові книги того пророка бог каже, що він відвертає очи від приносів єму, від церковних служб, а замісь них домагає ся: „вчіть ся робити добро, шукайте справедливости, помагайте придавленому, давайте право сироті, бороніть вдову“! А в голові 58 бог каже, який піст єму любий: „розвязуй ціпи, що наклала злість, роспутуй посторонки неволі, увільняй придавлених і ломи усяке ярмо (на людях), діли ся хлібом із голодним, пускай у хату твою нещасливих, безпритульних; коли бачиш голого, накрий єго і не відвертай ся від людини, подібноі тобі“.
Певно, що ближчі стосунки Жидів із чужими народами вменчили у розумніщих із них стару пошану до обрядових приписів попівського закону, а висунули на перед такі нові думки про те, що богови треба не жертви, приносу і посту, але милости і правди до всіх людей, своіх і чужих.
Із таких нових думок про службу богови мусіли виростати і нові думки про царство Давидово, або царство боже. Звісно, в світі людськім ніщо різко не ділить ся одно від одного, то і в Жидів старі й нові думки про царство Давидово жили довго побіч себе і перемішували ся одні з одними.
Можна сказати, що рішучо нові думки появили ся в словах Івана Хрестителя, що був трохи старший від Ісуса Христа. На лихо, ми
