з єго вигадами є гріх. Ми про се говорили в книжочці „Оповіданя про заздрих богів“.
Нарешті до думок про райські сторони примішало ся ще одно шкідливе — мріі, що люде видумують із лінивства. Так Овідій росказує, що в золотім віці люде жили без праці, що тоді текли ріки молока й таке инче. І в наших казках росказує ся подібне.
Правда, праця часто людям тяжка тай не рівно тепер поділена. Але-ж люде не можуть вижити на землі без праці, і неробство було би й нездорове для людського тіла. Отже треба людям працювати, але розуміє ся, з розумом, улекшуючи всяку працю вигадами, та розділюючи єі рівно межи всіх, а думати про береги кисільні та ріки молочні — ні до чого не доводить.
Отсе є хибні та шкідливі точки в думках людських про давні райські віки та про далекі райські сторони, — але все таки, кажемо, такі думки свідчать, що люде, котрі дійшли до них, значно поступили над звірми, що не можуть розбирати своє житє. Тілько при таких думках поступ мусів іти дуже помалу, бо коли люде думали, що так уже ввесь світ установлений, з божоі волі, аби в нім чим далі тим усе робило ся гірше, то у них мусіли опускати ся руки. Коли хто перейме ся думкою, котру так рішучо вимовив сучасний Овідію римський віршар Горацій, що, мовляв,
