При таких примусових поглядах щирим католикам, східним і західним, тяжко признавати думки про поступ у справах віри та повну вільність досліду. Ще не так давно папа Григорій 16-тий та Пій 9-тий осудили думку про те, що папа повинен „помиритися с поступом, державною вільністю і сучасною просвітою“, та що він повинен признати вільність для инчих вір, а не тілько для католицькоі.
Але-ж остатними часами і римські католики почали хилити ся до думки про поступ, бодай у технічних справах і природних науках (котрого тяжко не признавати), тай у державних справах. Відповідно до сего, межи римськими католиками стали проявляти ся і думки, що віра в царство небесне не повинна відбивати людей від праці коло того, аби і на землі було йім ліпше, та що сама католицька церква повинна помагати тому. Так недавно деякі католицькі єпископи, найперше в тих краінах, де католики перемішані с протестантами, — почали не тілько хвалити бідність та обіцяти бідним надгороду в царстві небеснім, як се робить ся в євангеліях, але й старати ся про те, аби змінили ся громадські порядки та державні закони в користь бідних, особливо робітників. Кілька років тому сам папа написав окружник із такими думками про стан робітників і в початку єго признає нові людські здобутки і змаганя в державних і громадських справах.
