цями цесарськими та венграми не раді тому, щоб турецькі славяне стали вольні. І німці, а до того й англичане, бояться, щоб Россія не захопила якої землі од турків, або щоб не стала верховодити над меньшими народами, як вони одібьються од турок, та не перебивала їм у торгу і у чому иншому. Того ж самого боялась довго і Франція. Та до того і німці, і англичане, і французи одно одному не довіряють. Треба сказати, що з цих усіх хвиглів користь не усім німцям, або англичанам, а тільки урядникам, та купцям, — бо простому чоловікові німцеві або англичанові ака користь, як серба будуть вчити або судити не по-сербському, а по-німецькому, або як купець німець та англичанин оббиратиме болгар та сербів. Тільки не од простих людей належить война, чи мир.
От через такі хитрощі та підкопи однієї держави під другу турецька неволя ще й досі давить багато народів християнських. Цариця Катерина та приятель її Потёмкин було задумали, щоб зовсім вигнати турок з Європи і вернути Грецьке царство, хоть тепер, у тій землі не всі християне греки, а єсть і болгаре, серби і другі, — і не дуже-то долюблюють греків, бо грецькі архієреї, попи та купці підлизуються до турок та у купі з ними обдирають болгар. А все таки турецьке царство стоїть і держить в неволі багато християн. Катерині не дали добити турецьке царство уряд французький, английський та пруський. А далі як французи вбили
