Сторінка:Михайло Драгоманов. Про українських козаків, татар та турків. 1876.pdf/69

Після того, як руські завоювали Крим і берег Чорного моря, татарських набігів вже більш не було. Татаре стали жити у Криму мирно, працювати над землею, — а багато їх, щоб втекти од усякої кривди, од християнського уряду, перебралось і тепер перебірається у Турцію. Турецьке царство дуже захиріло, як прогнано турків од нашого берега Чорного моря і як перестали турки здобувати відціля невольників та яничар. Християнські народи, що турки їх підвернули під себе, — греки, молдаване і волохи, та славянські серби і болгари осмілились і почали бунтуватись проти султана турецького, особливо, як случилась війна між Россією і Турцією. Так за часи царя Олександра Первого перед 1812 р. стали майже зовсім вольними молдаване з волохами та частина сербів. По цих землях поставали християнські господарі та князі, котрі платять тільки невелику подать султанові турецькому, а правлять землями цими як собі хтять. Од 1858 року молдаване і волохи вибрали собі одного князя, которий править землями цими у купі з виборними людьми од земства, так що без них не може ніякого закону видати, ні податі назначити. Так само править і князь сербський вмісті з виборною радою, що зветься скупщиною, — і другий князь чорногорський. Чорногорія — це маленька земля на горах з народом сербським; чорногорці ніколи не слухались турків і жили собі вільно мов козаки. Після довгої різанини од 1821 до 1828 року одбилась собі у вільне королевство і частина