Сторінка:Михайло Драгоманов. Про українських козаків, татар та турків. 1876.pdf/36

голову. Найважнійше діло для козаків у Січі було воювати з татарами за віру і народ християнський. Збіраючись у поход проти турків, або татар, запорожці закликали до себе людей з України, кажучи їм: »хто хоче за християнську віру на кілку сидіти, хто за святий хрест радий щоб ёго четвертовано і колесовано, хто готов приняти усякі муки і не боїться смерти — приставай у козацтво. Не треба смерти лякатися, бо від неї не устережешся. Таке життя козаче!« Не величалися запорожці родом. Сам отаман запорожський, після того, як на ёго місце обирали иншого, робився знову простим козаком. У Січ можна було приїхати у кожен час і одъїхати з Січі, коли хто хтів. Не роспитували у Січі, хто такий і звідки приїхав, який чоловік, чи злодій, душогубець, а чи чесний козак, чи великий пан. А у самій Січі за злодійство карали смертю, а коли хто вбъє товарища, так того живцем, разом з убитим, закопували у землю. Ляхи не любили козаків; козаки були люде вольні, жили далеко від королевського уряду, не слухали королевського приказу, котрий часом забороняв їм битися з татарами, щоб не дратувати татар і не доводити їх до війни з Польщою. Але королям потрібні були козаки для войни з москалями, або з турками, і через те вони не одважувались зничтожити козацтво тоді ще, як козаків було не багато; та не багато було ще й панів на Україні, і поспільство ще не так-то хотіло стати козаками, щоб вибитись од не-