Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця камъяная.
Що у тій-то темниці пробувало сім-сот козаків,
Бідних невольників.
То вже тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають.
То до їх дівка бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Прихожає,
Словами промовляє:
»Гей, козаки,
Ви, бідниї невольники!«
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?«
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку
По річах познавали,
Словами промовляли:
»Гей, дівко бранко,
Марусю, попівно Богуславко?
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світа, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
