не сказали напроти слів бояр, посланцїв московських, об тім, що тільки козаки мусять присягати на умови з царем, а нї сам цар, анї посланцї його не можуть, що „підданні тільки присягають царям, а царям не личить присягати підданним, і що коли польські королї присягали на умови з козаками, то то тільки тому, що польські королї невіри і несамодержцї, і що коли прості козаки просять, що-б царь заприсягнув, то старшина мусить памятати милость великого государя, що ради христіянської православної віри і святих божих церков зволився прийняти козаків під свою велику руку, а тому мусить привести на вірність цареві військо запорожське, а нерозумних людей, — це-б то простих козаків, — вдержувати од непотрібних розмов“. На ті усї права, які ми вище прописали, козаки пристали, як „на пожаловання і милость царську“, а не так як на право своє; на перед згожувались дань давати і не так, як колись давали, тілько що-б не царські чиновники її збирали. Козаки вимовили своєму гетьманови, що-б до нього посли чужих царів приїздили, та тільки мусили гетьмани цареви казати, що до них ті посли говорили. Так козаки зоставляли у горі непорушенним самодержавне право царя над землею і підданними.
Однако, як порівняти і ті права, які вимовили собі козаки у царя московського з тим безправям, яке було у государстві московськім, то усе таки не можна не сказати, що устрій козаччини був більш подібен до устрою теперішних вольних держав европейських, так званих констітуційних, нїж московське царство і теперішня російська имперія.
Всї знають, як з дуже малого почала рости теперішна воля народу в Анґлїї. Як порівнати ті
