свою думку про обскубку Гомера, і він обіцяв на скільки можно, не зміняючи складу, поправити свою працю, і скоро прислав мені першу рапсодію на ново перероблену, далеко більш подібну до орігіналу.
Порадившись з приятелями я написав Руданському, що радо візьмусь за видання єго перекладу, коли він буде скінчений, а поки що пошлю початок єго в „Правду“. Я так і зробив, приписавши до редакціі, щоб вона увійшла й у прямі зносини з Руданським, і щоб послала йому кілька примірників того номеру, де буде напечатаний єго переклад. Було це в 1869 році. На мій лист я не дістав зі Львова відповіді, хоч він був даний до рук редакціі перейізжим земляком; „Правда“
вання літературного. Чимало подібних прояв „своєі мудрости“ можно налічити і з других сфер украйінофільського дійства: товариського, політичного і т. і.
