комісара з краєвою при нїм радою на Українї. Переведе в армії видїленнє Українцїв в окремі військові части. Українїзацію школи поширить на середню і вищу школу всеї України. Відповїдальні посади заміщатиме людьми, що володїють українською мовою й обізнані з місцевим житєм. Для задоволення українських національно-культурних потреб дасть в рознорядженнє У. Ц. Ради кошти з казначейства. Дозволить виїзд до дому закордонним Українцям і розмістить по Українї бранцїв з закордонної України.
20 і 21 травня засїдала вибрана Центральним Росийським Урядом комісія, обговорюючи з делєґатами У. Ц. Ради предложені ними домагання Українського народу. Хоч рада мінїстрів в тім часї на половину складала ся з соціалїстів, в комисії соціалїста не було нїодного, все люде „не лївійші ка-де“, або й правійші від них. Головну ролю грали представники від мінїстерства внутр. справ: тов. мін. Щепкін, професори державного права Котляревський і Лазаревський. Вони гостро ставили ся до українських домагань, сильно критикували і майже при кождім пунктї заявляли, що „се трудно“, „се неможливо“, „правительство на се не піде“ і т. ин. Се зробило на делєґацію кінець кінцем дуже прикре вражіннє і вона заявила, що як так, то їй нема про що балакати: У. Ц. Рада здіймає з себе всяку відповідальність за наслїдки такого неприхильного відношення Уряду, а делєґати вертають ся на Україну.
Се начебто отверезило представників Ц. Уряду. Вони почали запевняти, що про повну відмову не може бути й гадки, — вони взяли на себе ролю критиків, а Уряд певно поставить ся далеко більше прихильно: справа негайно буде внесена на його розгляд і порішена. Супроти того делєґати зіставили в Петербурзї кількох своїх товаришів, щоб вислухати те скоре рішеннє. Одначе днї минали за днями, а рішення не було. Представники правительства виправдували ся, що Урядови тепер не до того: саме йшли переговори з Кронштадською радою, що відмовила послуху Урядови, і т. ин.; але він нїяк не хоче доводити до загострення на Українї і зробить все для полагодженя справи. Нарештї в останнїх днях травня рада мінїстрів винесла в останнїх днях постанову, прийняту одноголосно, себто й мінїстрами-соціалїстами також — вони стали на тімже становищі в українській справі, що й спеціалїсти з партії ка-де.
Уряд заявив, що У. Ц. Рада не означила точно, який зміст вона вкладає в розуміннє автономії України, тому проголошеннє сього прінціпу могло б повести до непорозуміння. Він не признав взагалї за собою права робити які небудь важнїйші зміни в адмінїстрації України, тим більше — висловляти ся в справі її автономії, бо все се дїло Установчого Зібрання. І нарештї він поставив під сумнїв саму правомочність У. Ц. Ради, як виразницї волї населення України, тому що вона не була вибрана всенароднїм голосуваннєм. Формулованнє своєї постанови він полишив Юридичній Нарадї при Ц. Урядї, що винесла два тижнї пізнїйше свою формулу. Вповнї приєднала ся до погляду Ц. Уряду, що він не повинен тикати справи автономії України, і через те не може рішати справи про призначеннє комісара на Україну або комісара по українським справам при Ц. Урядї. Висловила ся против участи Українцїв в міжнароднїй конференції, на тій підставі, що в сїй конференції братимуть участь держави, а не народи. Що до признання певних коштів в розпорядженнє Ц. Ради відмовила, що се дїло не держави, а місцевого самоврядування. Відсунула від себе справу повернення незаконно виселених Українцїв, тому
