нути всяку неясність і непевність в відносинах. Повинен признати право України на широку полїтичну автономію, на державне право, забезпечене їй при обєднанню з Росією в 1654 р. і беззаконно нарушене і потоптане Романовими, — подібно до того як відновив безправно нарушену конституцію Фінляндії і навіть державну незалежність Польщі. Повинен пристати на практичні засоби для приладження управи і урядування на Українї до будучої автономої і до вимог українського житя.
Ясне бо дїло, що признаючи за будучим Установчим Зібраннєм Росії право потвердити автономний устрій України, Український нарід нїяк не може відкладати до того зібрання виробленнє автономного статуту її й переведеннє в житє тих підготовчих реформ, які зараз вимагають ся житєм. Самі інтереси укріплення нового ладу, спокою і свободи на Українї вимагають того, щоб Центр. Уряд дав свою прінціпіальну згоду на автономний прінціп що до України і тим намітив стежку для людей неосвідомлених і полїтично не розвинених, які не знають, на яку їм ступити супроти домагань Українського народу, та й для адмінїстративного персоналу, для всякого служащого люду, який також не вміє знайти ся супроти жадань українїзації всякого роду установ України.
З таким наказом У. Ц. Рада вислала своїх делєґатів, вибраних з ріжних полїтичних українських партій і з ріжних верств українського народу. 16 травня ся делєґація явила ся в повнім складі у голови росийської ради мінїстрів. Доручила йому зложену нею докладну записку і зажадала, щоб премєр-мінїстр визначив осібнє засїданнє ради мінїстрів для обговорення спільно з делегацією тих жадань, поставлених У. Ц. Радою, а коли він се признав неможливим, то принаймнї осібну комісію. Передала сю записку презідії петерб. ради робочих і салдацьких депутатів і окремим мінїстрам, котрих близше дотикали наставлені жадання.
В своїй записцї[1] делєґати поясняли національну ролю У. Ц. Ради, її орґанїзаційне значіннє, вагу її голосу як виразу волї демократичних верств українського народу. Вони гаряче остерігали Тимчасовий Центральний Р. Уряд від тої старої помилки, в яку впадають представники росийської інтелїґенції на Українї й росийська преса, стараючи ся все ще представити український рух не загально народнїм, а гуртковим, інтелїґентським. Заслїплені своїм клясовим або національним єґоїзмом вони силкують ся підтримати зневажливе відношеннє до сього руху. Силкуючи ся відгородити від сього народнього руху захоплені ними позиції в зросийщених старою русіфікаційною полїтикою міських центрах, по ріжних урядових і громадських установах, вони справляють Ц. Уряд на хибну дорогу, яка може привести до наслїдків дуже небезпечних. Нарід, який тепер так щиро і зичливо ставить ся і до Ц. Уряду і до росийської демократії, оберне на них всю ненависть і обуреннє своє, коли його сподївання будуть розбиті, і може з того виникнути справжня усобиця.
Щоб не допустити до такої небезпеки У. Ц. Рада закликає тимчасовий уряд негайно піти на зустріч домаганнєм Українського народу, сповнивши його вимоги, які делєґати зберають в таких пунктах:
Тимчасовий Рос. Уряд виявить в якімсь актї своє прихильне відношеннє до гасла автономії України. Дасть українським представникам місце в міжнароднїй мировій конференції, для участи в рішенню долї Галичини і захоплених Нїмцями українських територій. Заснує при Тимчасовім Урядї посаду особливого комісара по справам України для ознайомлення Уряду з потребами і настроями України. Утворить посаду
- ↑ Надрукована в № 8 «Вістей з У. Ц. Ради» і в богатьох часописях.
