помагати У. Ц. Радї в утворенню автономного ладу на Українї. А вибравши з-поміж себе Українську раду селянських депутатів, постановив, що вона має війти в склад У. Ц. Ради і разом з нею працювати.
Так само зробив потім і військовий зїзд, що зібрав ся, невважаючи на заборону воєннаго мінїстра, слїдом за селянським зїздом, дня 4 червня. Невважаючи на всякі перешкоди делєґати зїхали ся з фронтових частей в великому числї; як підраховано, були тут представники від більше як півтора мілїона (1736 тисяч) орґанїзованих Українцїв у війську. Супроти неприхильного становища, яке за той час Цент. Уряд зайняв до українських домагань, зїзд вимагав від У. Ц. Ради рішучих заходів для здійснення автономїї України. Прикладом Селянського зїзду вибрав постійну Українську Раду військових депутатів, щоб вона війшла в склад У. Ц. Ради і разом з ним працювала для сповнення сього домагання, опираючи ся на озброєний український народ.
Таким чином У. Ц. Рада крім тих представників від українського народу, яких мала вже в своїм складї, доповнила ся великими представницькими орґанами українського трудящого люду — того що по селах і того що в війську. Мала в плянї ще прийняти в свій склад Українську Раду робітничих депутатів, як її вибере всеукраїнський робітничий зїзд, скликаний на 10 день липня. Але вже й тепер — почувши голоси трудящого українського народу на масових всеукраїнських зїздах, довідавши ся про його волю й бажання, знаючи, в чім може на нього оперти ся, і сама в величезній більшости складаючи ся з представників народнїх мас, селян і салдатів, У. Ц. Рада з повною рішучістю приступила до здїйснювання основних вимог українського народу, не чекаючи помочи і співробітництва Рос. Центрального Уряду, котрого шукала, та не знаходила.
Уже перші народнї збори, що зібрали ся в Київі на великій революційній українській манїфестації 19 березня (марта), постановили, підтримуючи Центральне Правительство в забезпеченню нового свобідного ладу, заразом зажадати від нього, „щоб воно міцно звязало справу автономії України з інтересами нового ладу, і заохотило людність її до всяких жертв, а для того негайно видало деклярацію, которою б з свого боку визнало потребу широкої автономії Української землї і поробило відразу всї заходи, щоб надати український національний характер її публичним установам, з захованнєм прав національних меньшостей“. В сїй справі У. Ц. Рада наміряла ся післати спеціальну депутацію до Центр. Правительства, але що становище Центр. Правительства було хистке, і саме піднїмала ся справа його переформовання, тож У. Ц. Рада відложила сю справу. Передала йому, через Національну Укр. Раду в Петербурзї, тільки поодинокі побажання, винесені Українським Нац. Зїздом — орґанїзації при правительственнім комісарі краєвої ради на всю Україну, зложеної з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, та иньші, спеціальнійші домагання.
Домагання сї одначе зіставали ся несповненими, хоч Центральний Рос. Уряд за той час уже обновив ся, прийнявши до себе представників соціалїстичних партій, і міг поступати більш певно і рішучо. Коли Всеукр. військовий зїзд тим часом винїс свої, згадані вище, постанови поручаючи У. Радї передати їх Центральному Урядови, У. Ц. Рада постановила вислати свою депутацію, разом з депутацією Ґенерального Військового Комітету, щоб представити Урядови домагання України: Коли він хоче оперти ся на Українї як міцній підставі нового свобідного ладу, забезпечити собі активну поміч Українського народу, він повинен усу-