до них післанцїв своїх, давав гроші, щоб чайки побудували, і війско козацьке хотїв до 12 тисяч збільшити. Їздили з тим до нього післанцї козацькі, і Хмельницький був між ними. Дав їм король лист під печатю своєю королївською, обіцяв їм то зробити. Але провідали про сї заходи пани, королеви погрозили, щоб не робив того, та й старшини козацькі, бачучи, яку силу пани взяли, не сьміли підіймати ся, і листи королївські затаїли.
Придавлено зовсїм козаччину, а з нею й увесь сїльський люд, що тільки козаччиною ще й дихав тут трохи, бо та панам волї не давала. А тепер і козаки в неволю попали. Полковники, що Поляки настановляли, з шляхтичів польських, не дбали про козацьке добро. Забирали собі гроші, що присилали ся на козаків від короля, і козаків як своїх кріпаків до своєї домашньої роботи уживали і всїляко кривдили їх. Коли який козак добуде в степу від Татар коня доброго — заберуть у нього; як зловлять козаки якого Татарина в неволю, то Поляки того полоненника скажуть якому польському воякови до начальства завести: тому воякови від гетьмана польського похвала і ласка, а козакам нїчого. За те як з Запорожа післати сокола, орла або хорта в дарунок якому панови в городи через дикі степи, то пішлють бідного козака, не жалуючи, хоч би й згинув від Татар, як то в степах тодї дуже не тяжко було. Котрі козаки ходили за Пороги по рибу, брали від них десяту рибу на Кодаку, на комісарів польських; а ще осібно мусїли давати полковникови, сотникови, осавулови. Від Жидів орендарів знов та була кривда, що не вільно було козакови нїякого напитку на потребу свою держати, не тільки меду, горівки або пива, — але навіть і браги. Так оповідає козацькі жалї тодїшний Українець.
А стара дума українська так описує кривди, які мали люди від польського війска, що стояло на Українї:
