мало бути тепер тільки 6 тисяч, та й то у сї шість тисяч позаводили Поляки богато своїх людий, а правдивого козацтва й стільки не було. Мали тепер козаки мешкати тільки в старостві Корсунськім, Черкаськім і Чигринськім; хто жив в иншім місцї, мусїв продати свою оселю й перейти сюди. Всю більшу старшину: полковників, осавулів з Поляків понаставлювано, з козаків тільки сотники були та й тих не самі вони вибирали собі, а Поляки настановляли їм, хто їм був вірний або дуже заслужений. А козаки, котрі в ті шість тисяч не попали, мали як кріпаки панщину робити; а щоб слухали ся своїх панів, Поляки своє війско поставили по всїй Українї. Щоб на Запорожу не збирали ся, поставили на Сїчи Поляки реєстрових козаків, а на порогах збудували кріпость Кодак, і там війско стояло, нїкого на Запороже без пашпорту не пускало.
Хмельницький за повстаня сього був війсковим писарем. Тепер став сотником чигринським, бо вся висша старшина була з Поляків.
Тяжко було бачити йому, як задавлено тепер козаччину, та й цїлу Україну, як приборкано славне війско запорозьке, як орлови крила підрізано.
Давнїйше теж бувало, що Полякам удавало ся приборкати козаччину, але тільки на малий час, бо Полякам треба було на війну козацького війска великого, більшого від тих кількох тисяч реєстрових: брали в службу по трийцять, по сорок тисяч козаків і попускали їм тодї. А тепер війни не було нї з ким, і Полякам козаків не треба було; ще й своє війско вони поставили на Українї, пильнувати козаків.
Король польський, Володислав на імя, хотїв воювати ся з Турками, але він не мав права своєю волею війну почати, а пани польські війни не хотїли, хотїли спокій мати. Король хотїв, щоб козаки самі Турків зачепили, пійшли походом на море, на турецькі землї, як давнїйше ходили; посилав
