собі уявляли приклонники надто упрощеної морґанівсько-енґелівської схеми. Не тільки сексуальні, а взагалї біольоґичнї інстинкти, мотиви самозаховання і помноження роду, стихійний гедонізм — шуканнє вражінь приємних і тіканнє від вражінь прикрих, нераз відступають зовсім на другий плян перед факторами иньшого порядку — псіхольоґичного і соціяльного. Соціяльний інтерес набирає самостійного значіння, береть ся регулювати біольоґичні потяги, що немов заникають перед напливом ріжних, часто не дуже ясних нам ідей і уявлень, які пхали людей на найбільші самовідречення в сій сфері.
Дослідник нераз в здивованню спиняєть ся перед образами тяжких каліцтв, прикрих до неможливости церемоній і мук, які задають ся молодшим поколінням племени в інтересах — по теперішньому б сказати — їх морального і соціяльного виховання, перед утяжливою і часто абсурдною в своїх крайностях реґляментацією відносин сексуальних, родинних, громадських. Задовго до появи новійших фільософичних концепцій про боротьбу фізичних і духових потягів в людинї — дуалізму і аскетизму цівілізованих народів, і незалежно від них, людство переживає від часу до часу певні пароксізми бажання перемогти свої природні, фізичні потяги — провокувати і зневажати їх, щоб піднятись над ними на вищу ступінь людського житя. Орудує воно при тім нераз засобами явно абсурдними, які не піддають ся ніякому раціональному обясненню, і пройшовши моменти пароксізму, суспільности приходиться нераз з тяжким трудом визволяти себе з тіранії абсурдних і прикрих обичаїв, принесених сим характеристичним інстинктом людського поступу: ослаблювання первісних, зоольоґичних факторів житя в інтересах його культури.
Супроти сих складних впливів ріжних раціональних і ірраціональних факторів, як я кажу, старі проби обяснити еволюцію суспільности з еволюції подружа, — що так були захопили науковий світ півстолітя тому, мусіли зійти на сорозмірно дуже скромне місце. Вказані ними (спеціяльно — школою Морґана) типи орґанізації подружа заховали своє значіннє типів. Але ідея їх універсальности і постійности в змінах — поблідла, а гадка про рішаючу роль орґанізації подружа і сімї в соціяльнім рітмі відступила перед складного грою ріжнородних умов людського істнування і тих ріжнородних методів і підходів, котрими людський колектив в своїх більш примітивних стадіях, так само як і нинішніх високо культурних, практичним досвідом випробовував і випробовує ріжні форми соціяльної орґанізації і їх доцільність з становища свого основного завдання: кращого житя і кращих відносин між людьми.
