процесу і прискоряти наслідки змін продукції, очевидно тим самим і в минувшині признають активну ролю сих факторів в соціяльнім процесі, а навіть і певне значіннє індівідуальної ініціятиви.
Дійсно, в соціольоґії істнують так звані „субєктивні“ течії, які вважають потрібним ставити певні межі „обєктивности“, автоматичности соціяльного процесу, і допускають значну ролю індівідуальности. Тим більше приходить ся рахуватись, навіть з становища послідовного детермінізму[1], з колєктивною псіхольоґією людської громади: тими елєментами доцільности і моральної реґуляції, котрі вона вносить сюди.
Рахуючи ся з сим усім, приходить ся вважати соціяльні факти явищами дуже скомплікованими, які навіть витолковувати буває не легко. Тим тяжше їх передбачати, чи передрішати — те що являєть ся завданнєм „закону“ в иньших науках, присвячених неорґаничному житю чи орґаничному, і що основоположники соціольоґії вкладали на неї: коли дане те і се, „закон“ мусить сказати твердо і ясно, якого результату належить сподівати ся з сих даних.
Скільки б не уставлялась ся таких „соціяльних законів“ в абстракції, в якійсь альґебраічній формулі, все таке в реальних обставинах житя, в неустанній проґресії складности і скомплікованости його факторів завсіди буде зіставати ся сумнів: чи всі дані, які беруть участь в данім соціяльнім моменті, дійсно взяті на рахунок? чи якийсь фактор, зіставши ся поза рахунком, не змінить своїм впливом результату найбільш несподіваним способом?
Навіть коли в поодиноких сферах соціяльного житя — економичній, біольоґичній, псіхольоґичній, кінець кінцем і удасть ся уставити якусь більше меньше певну постійність в змінах, і залежність в переходах, то комбінація сих ріжних рядів змін і переходів між собою, їх перехрещуваннє в ріжних стадіях того чи иньшого ряду, з тими поправками, які ще вносить сюди свідома людська творчість, може дати варіянти на скілька відминні і несподівані, що їх сяк так можна буде витолкувати після факту, але передбачати, наперед угадувати ніяк не вдасть ся.
Я думаю, що ся мисль ясна, але для більшої ясности я її розвину ще, представивши в такій схемі. Уявім собі, що в данім соціяльнім процесі беруть участь кілька рядів явищ —
- ↑ Виводи в сій справі Вундта (l. c. с. 35): З огляду що натуральна причинність (Naturkausalität) творить межу волі тільки в обмеженім розумінню, так що вона в фактичну суперечність з нею не входить — то сі дві сили, природа і дух зливають ся з такого ширшого становища в певну одність — „вони не суперечать, вони доповняють себе посполу, і натуральна сторона лише дає ті обмежуючі умови, в котрих працюють творчі сили духового розвитку.“
