куди потім кладуть ся фіґурки звізд і плянет. До матери так само звертають ся всі пісні підчас розплітання коси, вона кладе на голову молодої її останній вінець і провожає молодих до церкви — там де є звичай їм іти разом: вона кладе хліб перед кіньми й кидає сіль на молодих. До неї звертаєть ся хор після повороту молодих з церкви, і се вона, в виверненім кожуху, стрічає їх, обсипаючи хмелем. Вона перша пє на їх здоровє, і вона здіймає дівочий убір з голови своєї доньки. Вона виконує всі церемонії, приймаючи поїзд молодого, і відограє головну ролю при відїзді доньки до дому її чоловіка. Нарешті до неї таки вдаєть ся делєґація від молодого, щоб оповістити про непорушене дівоцтво її доньки, і після сього її проводять з нарадою в дім новоженців, — що належить уже до перезви.
„Як бачимо, у всіх головних церемоніях, у всіх реліґійних обрядах шлюбу проводить мати молодої. Всі сі церемонії, не виключаючи і пережитка довершення шлюбу в формі пробних ночей, відбувають ся в домі молодої.
„Мати молодого проважає його до дому, коли він удаєть ся по шлюбне благословенство, веде його до брами за хустку і кропить святою водою, і потім відограє першу ролю при „жаданках“, очікуючи приходу молодих з церкви. Вона репрезентує родинний культ, проважаючи сина, коли той іде до дому молодої, щоб узяти її до себе, і навіть сімулює сей обряд, воєнний і заразом священичий, дуже мало відповідний по нинішнім понятям жіночої природи, коли вона вбирає чоловічу шапку і удає всіданнє на коня.
„Все се було б зовсім не зрозуміле, коли б завдяки працям Бахофена і його школи ми не були поінформовані про ролю матери в старинній суспільности і про матріярхальну сімю, що полишила глибокі сліди не тільки в українських традіціях, але й у всіх словянських, і взагалі індоевропейських народів.
„Так само роля старости — в богатьох місцях України називаного просто дядьком і дійсно вибираного переважно з дядьків молодого, а ще більше — коли йде мова про старосту з боку молодої, — теж не була б нам ясною, коли б ми не мали ясного представлення про матріярхальну родину. Роля рідного дядька в материнській сімї відома дуже добре. Він представляє в сій сімї мужеський елємент і для дітей своєї сестрі займає те місце, яке тепер належить батькови родини. Як перший представник культу домашнього огнища, він приносить жертви богам-пенатам. І в українськім шлюбі роля старости зазначилась дуже виразно: се жрець домашнього огнища, що усвячує довершеннє всіх обрядів і актів. Ні одна церемонія не може мати місця без того щоб
