особливого значіння. Важний був зміст нової формули, висловлений досить ясно і недвозначно в передмові до книги Маркса „Критика політичної економії“, випущеної в 1859 р.:
„В соціяльній продукції свого житя люде підпадають певним, необхідним, від їх волі незалежним відносинам, відносинам продукції, які відповідають певній стадії розвитку їх матеріяльних продукційних сил. Сума відносин продукції творить економичну структуру громадянства, реальну базу, на котрій потім підіймаєть ся юридична і політична надбудова, і їй (сій базї) відповідають певні форми соціяльної свідомости. Форми продукції матеріяльного житя дають напрям соціяльному, політичному і духовому житю взагалї. Не мишленнє (свідомість, Bewußtsein) людини рішає про її бутє, а навпаки — її соціяльне бутє (gesellschaftliches Sein) рішає про її мишленнє. На певнім ступени свого розвою матеріяльні продукційні сили попадають в конфлікт з сучасними продукційними відносинами, або — відносинами власницькими (се тільки юридичний вираз для них), в котрих вони обертались — тоді наступає революція. З переміною економичної підстави змінюєть ся вся велитенська надбудова, чи повільнійше, чи раптовнійше. Оглядаючи сі зміни треба все розріжняти сю матеріяльну зміну, котру можна констатувати чисто по природничому, — і форми юридичні, політичні, реліґійні, мистецькі або фільософичні — взагалї ідеольоґичні, де люди свідомі сього конфлікту і його поборюють.“
В пізнійшій працї (Капітал, т. I) читаємо таку характеристичну примітку, яка може служити до зрозуміння сеї провідної гадки, котра так і не знайшла докладнійшої своєї деталізації в працях Маркса:
„Детеперішня історіоґрафія дуже мало вистудіювала розвій матеріяльної продукції, себ то підставу всього суспільного житя, а з тим і всеї дійсної історії, — але принаймнї передісторичні часи поділено на періоди — камінний, бронзовий і залізний, на підставі природничих, а не так званих історичних дослідів, на основі такого матеріялу як інструменти і зброя.“
З сього можна собі приблизно уявляти, як представлялась Марксові „дійсна історія“ матеріяльного розвитку людства, а з тим і всеї юридичної і культурно-історичної подбудови. На жаль, ні він сам, ні хтось з близших його однодумців не попробував зложити таку історію, ні навіть — ширше і послїдовнійше виложити і умотивувати сі погляди, подані в таких ляконичних афорізмах.[1]
- ↑ „Справедливість вимагає додати“, завважає оден з найвірнійших прихильників сеї матеріялістичної концепції — А. Льоріа, „що обидва письменники (Маркс і Енґельс) виставили — сей новий напрям соціольоґії — скорше як догмат, не шукаючи для нього солідних і позитивних доказів. Вони лишили свою тезу абсолютно також без якогось льоґичного оправдання і за краще вважали загородити ся неприступним валом аксіом. В сім — принагідно кажучи — лежить ріжниця, або ґрунтовна низшість провідників нової соціольоґичної школи в порівнянню з основположниками попередньо обговорених напрямів“ (контівського і спенсерівського).
