плятформи, орієнтованої на дві сторони: праву і ліву, має двох ватажків: правої і лівої сторони; ватажок правої сторони рахуєть ся ватажком мирним, ватажок лівої сторони — ватажком воєнним, і т. д.[1]
Обставини житя дають перевагу тому чи иньшому елєментови, воєнному чи цівільному. Сильна племінна орґанізація дає змогу утримати диктатуру воєнних ватажків, яку беруть вони на час війни, в межах тимчасовости, так що з укінченнєм війни провід вертаєть ся назад до племінних чи родових старшин.
Такі приклади дають нам північно-американські індіянські племена. У Деляварів, що мали три племени, на чолі кождого стояв виборний старшина, як вищий цівільний орґан; вибирало його — се характеристично, не його власне племя, а два иньші деляварські племена. Керував він справами за помічю ради, зложеної з цівільних нотаблів — були то богатші люде племени, і з воєнних ватажків, які стояли на чолі молодих вояків, маючи серед них свої дружини — ми мали нагоду вже говорити про них (с. 186). Завданнєм старшини і сеї ради було — утримувати воєнну верству від насильств і воєнних виступів, які могли б некористно відбитись на житю племени; сам по собі авторитет ватажків для сього не був досить сильний, і воєвнича молодіж властиво в критичні моменти задарювалась, щоб відвести її від яких небудь небажаних намірів — богатші господарі племени давали на се засоби. Коли ж обставини складались так, що старшина і рада не бачили можливости полагодити справу мирної, і війна була неминуча, — старшина давав згоду на війну, і тоді на час війни складав з себе урядуваннє: воно переходило до воєнних ватажків, які орґанізували війну. Правліннє родово-племіної старшини таким чином уступалось перед правліннєм воєнної верстви — але се трівало тільки часово, і ретірувало ся по скінченню війни перед цівільною владою.[2]
В союзі Ірокезів, який зістав ся найбільш гармонійно-виробленою і зрівноваженою родово-племінною державною орґанізацією, відносини між родовими старшинами і воєнними ватажками, які проводили в дрібній війні, були зручно урівноважені не тільки в рамцях племінної управи і федеральної ради, — навіть надзвичайна воєнна диктатура, викликана потребами великої війни, яка велась силами всього союзу, загроженого в своїм істнуванню, була введена в постійну конституцію союзу. По традіції Ірокезів, така небезпека прийшла з заходу, безпосередно падала перед усім на найбільш західнє племя — Сенека, тому йому було поручено вибирати двох головних начальників усіх воєнних сил союзу.
