орґанізації. Зближаючись з Контом в тім, що рішаючу ролю в соціяльній конструкції признаєть ся духовим функціям людини, Сненсер рішучо розминаєть ся в ним в сім признанню основного значіння одиниці. Тим часом як у Конта, який стояв під впливами французької реакції першої половини XIX в., головне значіннє має людський колектив, суспільство, яке розвиваєть ся по своїм власним законам, опановує людину зараз же за межами сімї і вповні підпорядковує своїм інтересам, — Спенсер зістаєть ся вірним індивідуалізмови старої анґлійської ліберальної „натуральної свободи“, клясично сформульованої Адамом Смітом. Обстоює „природні права“ одиниці, її рівноправність і свободу від реґляментації держави, від деспотії суспільности. В своїй „Соціяльній Статіці“ він так формулує сей свій основний принціп (проголошений Льоком): „кожда людина має право на повну свободу уживання своїх здібностей, без нарушення такої ж свободи, яку має кожда иньша людина“, і з незначними відмінами сей прінціп повторюєть ся потім в його пізнійшій системі. Правда, в своїх „Основах Соціольоґії“ (§ 10) він признає факт обопільного впливу: не тільки людських одиниць на суспільність, але і навпаки — суспільности на людські одиницї. Тим не меньше в конкретнім переведенню своєї соціольоґичної концепції він зістаєть ся на ґрунтї дедукції соціяльних відносин з індівідуаланих прикмет людини.
Се приводило його до суверенности з біольоґичним принціпом, положеним в основу сеї концепції — власне з поглядом на людське громадянство як на орґанізм, що становить другу основну прикмету соціольоґичної системи Спенсера. В своїх соціольоґичних студіях він стояв під дуже сильним впливом перших реальних поступів біольоґичної науки в дослідах над орґаничною тканиною, над клітиною як живим атомом орґаничної будови ростин і звірят, і звязаною з тим системою „фізіольоґичного поділу праці“ в живих орґанізмах. Відкритя в сій сфері, зроблені в 1820-х, 30-х і 40-х рр., дали напрям сій провідній ідеї Спенсера про громадянство. Він викладає її вже в першій своїй працї про соціяльну статіку, обґрунтовує в спеціяльній студїї про „Соціяльний Орґанізм“, і потім кладе в основу своєї соціольоґичної системи, переводячи анальоґію між соціяльною людською будовою на ріжних степенях її розвитку з ріжними родами орґанізмів. Гадка сама по собі стара: всі ми знаємо латинську байку, вложену в уста представника римської аристократії, в науку збунтованому плєбсови, про подібність людського громадянства до людського тіла, в котрім ріжні класи і ґрупи сповняють ріжні функції, і тільки в своїй кооперації можуть задоволяти свої інтереси. З новійших „політиків“ сю анальоґію розвивав напр. Гоббс. Але перший Спенсер, опираючись на даних біольоґії, попробував глибше
2*
