затопляти инших народностей і обмежувати їх змагання до свобідного розвитку своєї культурної і національної стихії.
Нї трохи! Ми не на те цїлими поколїннями бороли ся і страждали за права нашого народу, щоб з хвилею, коли його права будуть здобуті, поставити иньшу мету — приборкуваннє слабших народностей і пануваннє над національними меньшостями великої Української землї. Ми не на те доводили права кожної народности на її національне самоозначеннє, незалежно від її „зрілости чи недозрілости“, історичности чи неісторичности, культурних заслуг, великих чи малих розмірів, аби тепер відмовляти якій небудь народности сього права на котрій небудь з сих підстав. Ми не на те виступали проти „національного еросу“, проти роздування національного шовінизму, проти принціпу, що для національного успіху все дозволено, — щоб тепер самим ступити на сю дорогу.
Ми не візьмем прикладу з Угрів, котрі виступали перед Европою лицарями вільности, а у себе в Угорщинї, добувши для неї державне право, завязали в неключиму неволю всї инші народности. Ми не підемо слїдами Поляків, які писали на своїм прапорі „за нашу і вашу вільність!“, а сю вільність скрізь де тільки забирали перевагу, звертали против слабійших: против Українцїв в Галичинї, проти Жидів у королївстві. Ми не будемо лицемірно називати своїми духовими вождями великих одшедших борцїв за національну рівноправність і свободу і заразом — обмежувати сю рівноправність і свободу нашим не-україн-
