Для лекшого перегляду минувшину тих вибраних культурних або історичних народів переходили в таких всесвітнїх історіях по порядку, представляючи, як від одного до другого історичного народу переходйли культурні здобутки, сила і значіннє в житю людства. Так укладали ся всесвітнї історії в останнїх столїтях.
Але в новійших часах така вибірка вже не вдоволяє людей. Історичні дослїди викривають все нові звязки між ріжними народами і їх житєм; в минувшинї навіть ріжних підупалих, мало культурних народів виявляють ся форми і становища пережиті і забуті иншими, культурнїйшими, і сї форми помагають вияснити ті дороги, котрими йшов розвиток народів культурнїйших. „В історії бувають днї смутні, але нема безплодних“, справедливо завважив оден з визначнїйших дослїдників старинної культури. Всесвітня історія тепер все більше хоче бути історією всього людства, а не тільки деяких вибраних народів, і по малу до сього зближаєть ся.
З другого боку, давно перейшла вона за ті межі, від яких її, бувало, починали, і йде все далї назад в глибину віків. Давнїйше вона починала ся від писаних памяток і тих переказів, які були записані про старину у того чи иньшого народу. Але такі перекази, списані в пізних часах, з розвитком письменства, часто бувають зовсїм не вірні, і письменні памятки починають ся не однаково: у деяких народів дуже пізно, а багато народів і зовсїм зістало ся без письменности — так жили, так і вимерли. Тому сучасна наука стараєть ся висвітлити минуле житє і там, в тих часах, де не помагають памятки письменні.
Вона користуєть ся для сього слїдами й останками старого житя, які знаходять ся в землї, в водї, в печерах (так званими останками археольоґічними).
Придивляєть ся до старих звичаїв, які заховали ся чи в житю сього ж народу пізнїйшннх часів, чи у иньших народів, у яких старинне житє задержало ся повнїйше: деякі народи, так звані дикі, дожили до наших часів в такім станї, як предки наші, скажім, жили тому три-
