1. Всесвітня історія й її завдання. Не припадком так стало, що се грецьке слово, історія, що значить взгалї відомість, оповіданнє, приложило ся особливо до оповідання про минувшину людського житя і стало дла нього назвою. Власне у Греків, що перші розвинули у себе громадське житє в нашім розумінню, історія минулого житя здобула особливе значіннє і розвиток, як засіб громадського виховання. Від них, разом із грецькою культурою, таке особливе поважаннє до історії перейшло потім до Римлян, від котрих пішла новійша европейська культура. Оден з визначних дїячів римських завважає, що не знати історії — значить зіставати ся недоростком, не здатним до громадянської дїяльности.
При сїм головно розуміла ся історія свого народу, своєї держави — знаннє тих памятних дїл і подвигів визначних громадян, котрим завдячав нарід чи держава своє істнованнє, свою свободу, славу, добробут.
Поруч із тим одначе списувались історії, які приводили в звязок подїї з своєї минувшини з подїями у иньших народів. Круг сих народів з початку був досить тїсний, але згодом поширював ся, і так повставали так звані історії або хронїки світу. Виднокруг сих хронїк світу одначе теж довго зіставав ся порівнюючи тїсним, а матеріал — припадковим. Коли ж він поширив ся настільки, що вже трудно стало обіймати і в якімсь порядку викладати подїї з житя ріжних часів і народів, тоді стало вироблятись понятє, що така всесвітня історія мав займати ся минувщиною так званих „історичних народів“, які брали участь в розвитку людської культури, впливали на історію людства.
