тіатів. Повноправні Спартіати не мали права займати ся нїчим, окрім воєнного дїла. Вони не могли не тільки що торгувати, або промишляти якимсь ремеслом, але навіть господарити в своїх маєтках не могли: Там господарили ті гельоти і приставляли свому панову приписану скількість усякого припасу. Спартіат повинен був продувати в Спартї, головнім містї, що був заразом військовим табором (іменем його вони й звались), і то не сидїти дома, а цїлий день між своїми товаришами по військовому віддїлу — з ними їсти за спільним столом, з ними проводити цілий день. Одинокою дозволеного втїхою, крім усяких воєнних вправ та спорту, було для нього же ловецтво. Мати роскішну обстанову, які небудь дорогі річи, золото, срібло не дозволялось. Одним словом все робилось для того, щоб Спартіат крім війни про нїщо не думав, і їй віддавав усю силу й увагу.
Завдяки такому вихованню й сильній воєнній орґанїзації Спартанці заволодїли сусїдною областю, Месенїєю, і підбили під свій вплив і зверхність иньші области Пельопонесу, і так повстав (в VII—VI віках перед Хр.) сильний полїтичний союз під проводом Спарти, що й вів перед в полїтичнім житю Греції тих часів. До половини V віку, кінчаючи добою грецько-перських війн, перевагу в грецькім житю має аристократично-консервативний дорійський елємент.
13. Громадське і культурне житє Греків в VII—VI вічах. В тих областях, де міське житє розвинуло ся сильнїйше і захопило також і завойовників, сей воєнно-аристократичний, поміщицький лад не удержав ся так як в Спартї. Власть базілєїв падає скрізь, переходить до родової аристократії, так що области-князївства сеї доби, VII—VI віків, стають взагалі аристократичними республїками-олїґархіями („правлїннєм небогатьох“). Але де було сильне міське житє, там що далї то сильнїйше натискає на стару родову аристократію, головно поміщицьку, міська людність, нова. Вона добиваєть ся собі полїтичних прав і хоче, щоб привилєґії аристократії були скасовані.
Розвиток торговлї і промислу по містах дав сьому міщанству засоби, почутє сили і значіння; широкі торговельні зно-