Сторінка:Михайло Грушевський. Історія української літератури. Том II. 1923.pdf/8

Цю сторінку схвалено

Книжна словесність київської доби.

Памяти Івана Франка.

Наша письменна традиція. В морі словесної творчости, яке ми попробували схарактеризувати бодай в загальнійших рисах — як воно розливалось по всій теріторії нашого розселення, обхоплюючи всі верстви його, з їх економічними, соціяльними, культурними відмінами, відбиваючи ріжні течії й впливи і неустанно зміняючись та еволюціонуючи під їх змінами, писана література сих часів — се тільки невеличкий сеґмент, який відбиває на собі, і то тільки частинно, настрої й гадки невеличких гуртків «інтеліґенції». Особливо, коли відділимо в нашім матеріялі те, що дійсно являєть ся літературою, себто підлягає естетичним імпульсам творчости і засвоєння, і відмежуємо від нього все, що лишаєть ся тільки письменністю, — хоч дуже часто трактуєть ся в суміш з памятками літературними.

Правда, те, що ми маємо — тільки мала частина того, що було та не дійшло до нас. З сього погляду памятки писані були поставлені в умови не багато кращі від памяток усних.

Перед усім кидаєть ся в очі той факт, що все, що заховалось до нас, заховалось головно поза Україною, то значить — заціліло о стільки лише, що було вивезено з України тими еміґрантами, які йшли шукати спокійнійших і ситійших пристановищ підчас бурь, що спадали на Україну, особливо на її верхні, заможнійші й культурнійші верстви, і дійсно тут, на Україні, сильно знищили культурне житє і культурну спадщину старої Руси в переходових столітях.

Придати до того, розумієть ся, треба ще довге пізнійше і ранійше виловлюваннє книжної старини, разом з усяким церковним скарбом, ріжними духовними людьми, що їздили з України до Москви та иньших північних джерел милостини за карієрою та за жалуваннєм і везли „на поклон“ що́ могли запопасти з церковної та книжної української старовини. В 1415 р., поставленнє осібного митрополита для земель в. кн. Литовського Витовт мотивував сею потребою охорони місцевих церковних скарбів від вивожування до Московщини. „Скільки за нашої памяти було митрополитів (що мали осідок на Москві), всі вони церкви не строїли, а виносили гроші де инде, позабирали і повиносили церковні річи і святости — всю церковну красу київ-