шення до західнього, католицького світу проповідувалась головно зайдами-Греками, вищою єрархією і грецькими полємістами (ні одного полємічного противу-католицького твору в сій добі властиво не можна з певністю признати твором тубильця, Русина). По друге — що в самих сих полємічних творах можна знайти недвозначні вказівки на те, що громадянство не приймало сеї реліґійної виключности, зістаючись при тім погляді, що „сію вѣру и ону Богъ далъ“ — як йому дорікає в своїй науці Теодосий (правдоподібно, не Теодосий Печерський, а Теодосий Грек, згаданий вище). І в цілім ряді памяток, дійсно, документуєть ся таке трактуваннє західнього католицтва, як християнства перед усім: в Хождениї Данила, в лєґенді про третій хрестоносній похід, що читаєть ся в Київській літописи, в лєґенді про св. Кінґу в Галицькій літописи, і т. д. Відчуженнє прийшло значно пізнійше — як наслідок довговікової боротьби Західньої України на житє і смерть з польським і католицьким натиском. В сій же, староруській добі стоїть питаннє не про відчуженнє, а про круг стичностей і можливостей запозичення.
Ак. Соболєвский останніми часами більше ніж хто иньший присвятив уваги західнім текстам в староруській письменности. На підставі лєксикальних прикмет він зґрупував кілька памяток, де поруч елєментів кирило-методіївської термінольогії виступають виразно елєменти західньо-словянські й явні сліди латинських ориґіналів, — які отже походять з „країв, де стрілись впливи грецькі і латинські, мова церковно-словянська і західньо-словянська, де церковно-словянська мова як мова церкви і літератури була добре звісна і поруч з кирило-методіївською християнською термінольоґією була якась сильна“. Се переклад „бесід на євангеліє“ папи Григорія Великого, відомий м. ин. в перґаменній копії XIII в., списаній десь в західній Україні („югозап. Россіи“, кажучи термінольоґією Соболєвского), молитви болящим, що читають ся в богатьох рукописях разом з сими бесідами, Никодимове євангеліє, лєґенда про св. Вацлава, деякі жития[1] і уривки перекладу латинського служебника, писаного глаголицькими буквами (т. зв. „Київські уривки“). Ріжні міркування, які випливають з спільних прикмет сих памяток, привели автора до виводу, що вони були переложені при кінці X або в першій половині XI в., в Чехії, де ще тоді, одиноко з за-
- ↑ Аполінарія Равенського, папи Стефана I, Анастасії Римлянки „потвороізбавниці“ і Хрізоґона — в Извѣстіях отд. рус. язька за 1908 і 1905 рр.
