ліберального напрямку церковність, аскетизм, консерватизм, монархізм сеї літератури заслонювали живійші і ціннійші її сторони — ті власне, якими ся література, не вважаючи на свою клясову і церковну закраску, вязала ся з живим народнім житєм і його інтересами. Учені напряму консервативного, офіціозного, мали нахил навпаки особливо підчеркувати згадані прикмети, як загальний і нормальний характер нашої культури, противставляючи їх ліберальнійшим і поступовійшим течіям нашого народнього житя. Через те й кажу, що студії староруської літератури, наскільки досі велись головно великоруськими чи „общеруськими“ ученими, ще не взяли від неї її живого, культурного, національного змісту. Не візьмуть і українські письменники, поки будуть лише компіляторами або популяризаторами великоруських праць. Мусять вгризти ся в живе мясо сеї науки.
Сподіваюсь, що до сього прийде, і на стару нашу літературу наше громадянство гляне иньшими очима, відчувши живі звязки з нею, з тими естетичними і соціяльними вартостями, які вона містила в собі — її вагу і значіннє в культурнім розвою українського житя. I я, не претендуючи зробити якийсь переворот в сім напрямі, хочу також по змозі послужити сею працею сьому зворотови — наскільки дотеперішні досліди дають для того змогу.
Початки письменности на Україні та його реліґійного характеру. Як у богатьох державах такої формації, письменство і книжність старої київської держави та її провінцій опинили ся в переважнім володінню церкви й духовенства. Загально признаним завданнєм письменства і всякого книжного знання була служба християнській побожности: поглубленнє в відомостях про християнську науку, в прикладах морального житя і спасення. Вступна статя збірника, зложеного чи переписаного 1076 р. для київського князя Святослава Ярославича, іде навіть так далеко, що не вважає можливим доступити праведности без книжного почитання: як корабль не составить ся без цвяхів, так праведник не збудуєть ся без книжного почитання. Иньші, більш обережні панеґіристи книги не заговорюють ся так далеко. „Слово нѣкоєго калуґера о четьи книгъ“ похваляє книгу як спосіб до пізнання Бога і до подвигу на добрі діла. Літописна похвала, написана з приводу просвітніх заходів Ярослава, також благорозумно задержуєть ся на загальних моральних користях від „учення книжного“: „книги наказують і вчать нас каяття,
