а ще меньше є підстав ототожнювати політичний упадок Київа з упадком українського культурного житя взагалі. Дуже часто культура довго живе старими силами і засобами, після того як висохли їх політичні та економічні джерела, — світова література дає тому богато прикладів. І на Україні упадок київської державної системи хронольоґічно не сходить ся з епохою упадку культурного житя. Защіплені в Київі нові культурні парости розростались і цвіли довго потім, як потемнів блиск його золотого столу, як здесяткувались його полки і половецькі орди наступили на торговельні артерії, що зносили сюди „жир“ цілої Руси. Памятки українського мистецтва вказують ясно, що се мистецтво далі жило і розвивалось в XII—XIII—XIV вв., мандруючи з одного осідка до другого, в залежности від політичних і економічних змін, в тій системі культурних центрів, яка утворилась в сих століттях, — центрів, з котрих, правда, ніодин з окрема не міг дорівняти старій метрополії, але в сумі вони творили все таки доволі можливу підставу для дальшого бутя культури і словесної творчости на основах вже раз заложених в Київі.
Початок був тяжкий, і вимагав розмірно великого нагромадження економічних і культурних засобів та дінамічної енерґії; але коли кадри робітників були виховані, коли взірці були дані, коли утворились уже певні традиції, деякий попит, деяка культурна періферія („публіка“) для сеї творчости, — її розвій йшов по інерції первісних сильнійших імпульсів, не вимагаючи приложення більшої енерґії. Який небудь Турів, Овруч, Канів, Юріїв, Холм, Любомль, не кажучи про Чернигів і Переяслав, Володимир і Луцьк, Галич і Перемишль, містили в собі вже маленькі і більшенькі культурні осередки, де який небудь „премудр книжник і філософ“, замандрувавши з Київа[1], знаходив людей, які могли оцінити його знання й таланти та обслужити його потреби — не так уже й дуже високі!… Християнізація і київська культура за той час настільки пустила корень по таких другорядних центрах, що такі представники культури знаходили вже собі ґрунт.
В другій половині XIII в., коли заможнійшим верствам взагалі не стало, видимо, житя в східній Україні під татарською анархією, ся культурна, письменна верства — оскільки не поза-
- ↑ Маю на гадці звісний текст Галицької літописи про книжника Тимофія, що видко був звісною і поважаною людиною в Галичи на поч. XIII в.: „Бѣ бо Тимоѳѣй в Галичѣ, премудръ книжникъ, отцество имѣя во градѣ Кыєвѣ, притчею рече слово о семъ томители Бенедиктѣ (угорський воєвода) — ,яко в послѣдняя времена тремя имены наречет ся антихристъ'“ (під 1205 р.).
