Київська марка стратила авторитет на півночи. Нові київські ймення, нові українські твори вже не викликали тут ніякого пієтизму. Добре, коли сама тема — як в історичних творах, викликала інтерес, або як київський твір зявлявсь в анонімній постати „словес святих отець“, або з фіктивним написом якого небудь „св. Василия“, або „Златоуста“, або потрапив включити ся в склад якого небудь авторитетного збірника, як Номоканон, то що: такі твори мали шанси на поширеннє між ріжною анонімною або псевд-епіґрафічною літературою. Инакше ж, здебільшого, таким пізньо-прибулим українським творам доводилось камінем залягти в якім небудь церковнім чи манастирськім сховку, без розмноження і поширення, і добре коли сей унікат не згинув при якій небудь пожежі, як дорогоцінний збірник ярославський, що містив в собі Слово о полку Ігоревім і стільки ріжних иньших цікавих річей, зложених до купи якимсь аматором героїчної літератури, або не пішов у воду при якій небудь „чистці“.
Звісне оповіданнє м. Евгенія, як йому при обїзді новгородської епархії вдалось уратувати від водяної смерти фіру рукописів, висланих на воду запопадливим ігуменом, що приводив до порядку свій монастир на приїзд владики. Воно не схоплене з повітря, і вірно віддає ту обстанову, в котрій опинялись на півночи наші українські рукописи пізнійших часів, не знаходячи вже тих своїх людей, що розходились колись з київських манастирів та торували дорогу, честь і місце українським творам. Цілий ряд памяток заховавсь тільки в однім-одинокім манускріпті-збірнику. Скільки ж їх згинуло, таких унікатів, коли вони, як сказано, не були влучені в якийсь авторитетний збірник — як напр. писання Мономаха в літописній збірці мніха Лаврентія.
Така сумна доля нашої старої літератури викривила й ту перспективу, в якій вона представлена в традиції. Найбільше памяток заховало ся з другої половини XI і поч. XII вв., і тому ся доба представляєть ся нам тим самим добою розцвіту нашого старого письменства, — добра половина письменників, котрих імення нам знані і твори відомі, згуртовані тут, в ріжних збірниках і в кількох редакціях „Повісти временних літ“. Пізнійше тільки від часу до часу виникає якийсь твір, якесь літературне імя, і само собою витворюєть ся у нас в голові образ заникання і упадку письменства, паралєльно з політичним упадком київського стола і київського патріціяту.
Але нема ніякої причини думати, що сей політичний та економічний упадок відбив ся так вчасно на київськім письменстві,
