десять людей. Деякі з них попідпирали голови руками. В ииших спочивав вказуючий палець на чолі. Ще инші сиділи зігнені в двоє і мовчали. У всіх обличчя строгі. На нас ніхто не звернув уваги. Аж мій товариш своїм дужим голосом представив мене: „Цей хлопець цікавиться історією! Приїхав до нас, поглянути на наше життя“. По цій рекомендації я поклонився. Всі відповіли на мій поклін. А я йшов до кожного і подавав руку. Її стискали кремезні, чорні руки повстанців, часом без кількох пальців, часом волохаті. Щось дивного овіяло мене. Видалося мені що я забрив у якесь підземелля і попав в зачарований край. Переді мною сиділи грізні постаті в чорних, сивих та червоних шапках, з розкудовченим волоссям, темними обличчями, розхрістаним одінням…
— Щоб добре пізнати нас — почав хтось з кута здоровим голосом
