Сторінка:Мирослав Ірчан. Махно і Махнівці. Вражіння очевидця (1919).djvu/5

Від того дня ждав я нетерпеливо і діждатися не міг. Аж в суботу 20. вересня 1919. зявився ожиданий повстанець і заявив мені, що він готовий до відїзду. Я був радий. Та небаром, признаюся, радість моя перемінилася в нервовий острах. Лєґендарні оповідання про Махнівців, як страшних і безпощадних людей пригадалися мені… Та не було ради. Я узброївся, накинув плащ і сів з повстанцем на повозку. В наших ногах лежав легкий американський скоростріл, готовий до стріляння. Здорові прудкі коні гнали як вихор широким степом, по якому дув осінний вітер. Курява дусила нас і сліпила очі. Говорити було неможливо. Я вспів тільки ще раз підчеркнути, що їду до їх штабу як письменик-літописець, щоби зібрати матеріяли до історії. Ми оминали села і гналися дальше. Перед нами було 25 верств дороги. Кождої хвилі могли ми стрінутися з денікінськими стежами, бо терен