Сторінка:Минають дні.djvu/31

Цю сторінку схвалено

Потіха нещасного…

(собі.)

Розплилися мріяні мрії;
Спустошене серце моє.
Розплились найкращі надії,
Минулося з ними життє…

Так сумно і гірко в серденьку,
Так пусто, самітно мені!
Прекрасне життя далеченько;
Коротко трівало, як в сні…

І туга у серці ридає;
Нераз ти почуєш її…
Самітним в чужині блукаю
І думи голублю свої.

— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —

Минає в житті лиха доля

І кожний покине ярмо;
Всміхнеться нещасному воля
Цілуючи смертю його…