Школу і гімназію пройшов першим учеником і вже в гімназії почав писати поезії і оповідання, перекладати старинних і західних писменників і зачитуватись книжками. І від першої знакомости з книжкою він, як недужий свіжим воздухом, захопився бажаннєм пізнати собі все людське житє і знанє. Шукаючи шляхів минулого і виходу для теперішного, Франко весь вік зостався вірним науці і книгам, поки смерть не перегорнула послідного листка перед його втомленими очима і не витронула пера з холодних рук.
З школи вертався літом до дому, пас худобу і помагав в польових роботах. Та на своє село вже дивився роскритими очима. Бачив сільських дітей малолітків, з дитинства обнятих тою трівожною журбою за кусок хліба, котра їх не покидає аж до могили. Бачив змарнілі лиця, зчорнілі руки і людські уми безпросвітні, безпорадні і безпомічні перед ворогами з усіх боків.
Хоч як тяжко і гірко приходилося Франкови в житю, та проте його, говорив, все дрожю проймала думка, що якби не случай, якби не те що його батько був трохи більше тямучий і не зовсім бідний мужик і післав сина учитися, то він лишивбися на селі, в тій тьмі і безпросвітности сільського житя, котрої його ясний розум боявся більш ніж сільської бідности і тяжкої праці. І в самій ранній мо-
