розвиватися, заводити комфорт і культуру, творити силу і кінець кінців вигнати панів чужих і своїх.
Тупо і тяжко посувається українська справа вперед. І нераз більше політичного диму та патріотичного свисту ніж дійсного поступу. Та проте вона поступає. І поступалаби, хочби навіть великі та славні провідники перестали свистати і пускати нам дим в очі. Але для того поступу забутий каменяр мусів сорок літ лупати скалу і рівняти шлях.
Якби не було, а теперішне поколінє може жити, розвиватися і стреміти до кращої будучности. А в той час, як Іван Франко піднимав свій каменярський молот, не було ні житя ні стремліня, була тільки мертва руїна. І по руїні снувалися забиті та заморені мужики, пятьсотлітною неволею зведені мало не до стану нерозумної худоби. І гурток духовних і світських інтелігентів, відрізняючих ся від нерозумної худоби лиш обрядом і азбукою, хрестився богу, молився цісареви і ждав прибільшеня платні.
І коли сегодня український селянин в Галичині почуває себе чоловіком, прагне світла, волі і людського житя, відчуває соціяльні, культурні і національні потреби, коли сегодня українська народна маса перестала бути безвольною чередою, що гне шиї в ярма і не противиться найтящим ударам, коли
